Вхід
  Реєстрація

Захистимо свої права?

Захистимо свої права?Чи замислювався хтось, чому впродовж 23 років Незалежності добробут країни не зростає, а постійно падає? Українські Уряди всілякого політичного окрасу, змінюючи один одного, спроможні хіба що на отримання чергових кредитів від МВФ, Євросоюзу, Сполучених Штатів, але все це зникає безслідно, як вода крізь пісок, збільшуючи лише державний борг.

На торги виставляються все нові, чергові промислові гіганти, а змін на краще не спостерігається. Пригадаймо, як під час президентства  В.Ющенка був проданий промисловий гігант «Криворіжсталь». Тоді лунали пропозиції, аби за отримані гроші погасити частину боргів держави перед народом по вкладах «Ощадбанку». Але було вирішено не проїдати отримані активи, а вкласти їх у модернізацію промисловості. Проте через певний час стало відомо, що всі кошти кудись розчинилися чи попросту були розікрадені серед правлячої верхівки. Винних так і не знайшли, та й, напевно, і не особливо шукали. 

Запитаєте, чому я знову нагадую старі кривди нанесені суспільству, адже нині в країні точиться війна, то ж про яке піднесення добробуту народу може йти мова. Війна війною, а на носі  - вибори до Парламенту. Нам всім знову почнуть інтенсивно навішувати локшину політичні шамани, обіцяючи мир і майбутній добробут, який вони забезпечать кожному, якщо їх оберемо.  І різниці в політичних кольорах цих політичний казкарів особливої нема. Казка залишиться, як завжди, лише черговою оманою, міражем. 

Чому так песимістично? Нещодавно мені потрапила до рук книга професора університету з міста Хардінгу США, доктора Карла Мітчелла «Християнський дім». Головною ідеєю цієї книги є те, що основною ланкою і осередком  держави є сім’я. Від неї залежать усі інші інститути суспільства. Коли сім’я функціонує злагоджено, в достатку, вона надає стабільність і збагачує усі інші інститути державотворення: уряд, підприємства, церкву, систему освіти і громадські структури суспільства. Здається, нічого нового, все це загальновідомі істини, але замислимося: наскільки наша держава впродовж 23 років Незалежності переймалася добробутом пересічної української сім’ї? 

Безробіття вигнало за межі країни сотні тисяч молодих працездатних, освічених людей, роз’єднало сім’ї в пошуках шматка хліба по Італіях та Іспаніях. І за всі ці роки чи з’явилася хоч одна ефективна державна програма з подолання безробіття? 
Не будемо далеко йти за прикладами. Лише на терені Прикарпаття раніше функціонували такі промислові гіганти, як «Позитрон», «Індуктор», «Промприлад», «Автоливмаш», «Пресмаш», «Радіозавод», «63 Котельнозварочний» завод, «Фурнітурний завод», «Коломиясільмаш», «Надвірнянський нафтопереробний»  завод, «Нафтохімік Прикарпаття», «ТОС» і десятки, а то й сотні середніх і малих підприємств. Де вони? Хто з політиків переймався їхнім відродженням і відновленням тисяч робочих місць? То про який добробут країни в таких умовах може взагалі йти мова?

Протягом років вкладалися величезні капітали в розвиток підприємств і інфраструктури Сходу України. Нині там війна і розруха. Вже лунають справедливі думки про відновлення економіки цього промислового регіону. Говорять про фінансові вливання з державного бюджету і залучення західних активів. Отже, як і раніше нам, мешканцям Прикарпаття, годі очікувати на промисловий розвиток краю. Проте біженці зі Сходу і Криму приїхали сюди і прагнуть знайти робочі місця тут, погіршуючи і без того безрадісну ситуацію. 

До проведення АТО і напливу біженців якось ніхто в державі особливо не переймався ситуацією на ринку праці. Люди щось пробували створити тут, поповнювали ряди продавців на ринках, їхали світ заочі, присилали гроші родинам з-за кордону і всіх у владі це влаштовувало. Але так далі тривати не може і не повинно! Держава зобов’язана турбуватися долею своїх громадян. Конституція України гарантує громадянам право на працю, а права нерозривно пов’язані із обов’язками. І обов’язки мають не лише громадяни, а й держава -  забезпечити можливість працевлаштування чи надати відповідне забезпечення своїх громадян за весь час вимушеного безробіття, а не лише впродовж одного року, як нині існує в Україні. Приклад такого ставлення до своїх співвітчизників – Канада, США, країни Євросоюзу.  Інакше – бандитизм і революції. Іншого виходу людство не винайшло! 
Як діяти під час революцій український народ вже навчився, перший урок засвоєно. Тепер владоможцям час замислитися, якщо прагнуть зберегти свої статки і високе політичне становище. 

Отже, саме тепер, коли український народ відчув свою силу, може, я сподіваюсь, може настане усвідомлення вимагати від влади забезпечення людських умов життя, можливості праці і гідного рівня заробітної оплати, а не лише допомоги з боку народу у подоланні агресії. Саме тоді в Україні знову будуть міцні сім’ї серед пересічних громадян, а не лише в родинах мільйонерів і олігархів. Саме тоді стане реальним розвиток добробуту в країні. Чи доживемо до такого часу? Все залежатиме від нас самих, чи не перетворимося знову на мовчазне, покірне бидло.




Антін МНІХ.      
 

26-08-2014, 17:24
Автор: vikyli4ka
Рейтинг:
  
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.