Вхід
  Реєстрація

З наркозалежності не виходять

З наркозалежності не виходятьПоширення наркоманії та споживання психотропних речовин, особливо молоддю, має загрозливу тенденцію до зростання. І хоча на Прикарпатті ці показники ще набагато відстають від промислових регіонів Сходу, підстав до самозаспокоювання нема. Про боротьбу із наркозалежністю погодився розповісти головний лікар обласного наркологічного диспансеру Валерій Скопич.

- Нині віковий діапазон тих, що постійно вживають наркотики - 28-29 років. Вони вже, в принципі, мали би померти, якщо б не лікувалися. Є така особливість - наркомани до 35 років не доживають. В області 10 років тому не було наркомана старшого за 35 років. Тепер, завдяки замісній терапії, є наркомани, котрі мають 50 років. Це тому, що вони кожний день під наглядом, отримують наркотик. Все це за державний кошт. Завдяки цьому вони стабілізуються в суспільстві, адже відпадає криміногенна складова.  

- Хто легше виходить із наркотичної залежності, чоловіки чи жінки, адже з алкоголізму жінки виходять важче?

- Тут різниці не спостерігається. Ніхто не виходить. Наркоманія практично не лікується. Ми можемо зняти за рік з обліку в зв’язку з тривалою ремісією, тобто тривалим невживанням наркотиків 2-3 особи. І то це рахується багато. В той же час, якщо ми когось знімаємо з обліку, то через пару років вони знову до нас повертаються. Адже коли за людиною перестають спостерігати, вона розслабляється і знову допускає пробу, яка приводить до системи. Практично видужання нема. Біда в тому, що ми наркоманів дуже пізно отримуємо в якості пацієнтів для лікування. Наркоман потрапляє в середньому через 3,5 роки. Дієво вплинути можна протягом першого року, тоді особистість ще не втрачена, нема деградації, зниження інтелекту, морально-етичних норм. У наркоманів  другої стадії рівень інтелекту звужується лише до питання, де дістати речовину. Більше їх вже нічого не цікавить. Це – слабоумство, людина живе практично лише нинішнім днем. Оскільки вони, як правило не працюють, то й займаються криміналом. 
Якби родичі не приховували, не займалися самолікуванням, а відразу давали нам пацієнта, було б більше успішних, ефективних лікувань. Коли ж він в системі рік, то практично вже нічого не можна зробити. Наркоман настільки обростає цією субкультурою, що навіть коли він хоче кинути, йому не дають. Він поступає у стаціонар, завершує 2-3 тижневий курс лікування, а йому передають у відділ наркотики. Часто настає синдром смерті від передозування. У нас не закритий заклад, звичайна терапія. За бажанням, хворий може в будь-який час вийти. Навіть коли призначається примусове лікування, то пацієнт просто повинен виконувати рішення суду. Він знає, що коли припинить лікування, то йому загрожує покарання, це вже кримінальна стаття. Але таких - одиниці. Ми за рік через систему примусових заходів пропускаємо 2-3 особи. Біда в тому, що тепер наркомани перейшли на таблетовані препарати. Нема слідів від уколів. Проте достатньо приймати їх протягом трьох тижнів і починається залежність.

-Який соціальний зріз наркоманів?

- Ще у 1989 році, коли на обліку перебувало 70 чоловік і це були суто опійні наркомани, ми  вирішили зробити соціальний портрет наркомана. Взяли десь 35 параметрів. Думали побачити якісь вроджені вади, спадковість, рецидивізм. Побачили різне: діти прокурорів, юристів, лікарів, вчителів, священиків, відмінники із червоним дипломом…Ми зрозуміли, що не варто шукати окрему категорію, а слід займатися первинною профілактикою. Найбільший ефект дає, коли окрім виступу в школах медпрацівника  приводимо наркомана і він розповідає реальну картину відчуттів наркоманії.

- То шансів на вихід з наркозалежності нема?

- 30 відсотків залежних пробують вийти, проте через 2-3 місяці не можуть стриматися і повертаються зі страшною депресією. «Сідають на склянку», починають їсти всі медикаменти, які трапляються. Результат – повернення на замісну терапію. Проте не можна сказати, що шансів взагалі нема. Є випадки, коли хлопці кидають наркотики і найбільше в тих, хто потрапляє до реабілітаційних центрів при релігійних громадах. Головне, щоб в людини була мотивація, власне бажання вийти з цього наркотичного кола. 

- Валерію Анатолійовичу, які шляхи боротьби із цим злом ви бачите?

- Ми запровадили тест-систему на маріхуану, як найбільш поширений серед молоді  наркотик. Взявши кров на аналіз ми визначаємо сліди споживання маріхуани. У цьому ми піонери. Тепер виявляємо за рік 150-200 осіб, що вживають це зілля. Це поки що не наркозалежні. До речі, маріхуана  - це пусковий механізм для шизофренії в молодому віці. Вона дає порушення пам’яті, порушення системи постачання крові до головного мозку, провокує схильність до панічної реакції в стресових ситуаціях. Це доведено науковцями США. 

Метод тест-систем дає можливість максимально виявляти споживачів зілля. Запроваджуємо його в школах, але вибірково через брак коштів. Беремо на аналіз в першу чергу тих, хто курить у ранньому віці і виявляємо до 5 відсотків хлопців допризовного віку, що споживають маріхуану. 
Ідеальним було б обстежувати всіх, хоча б раз на рік, тоді із виявленими працювали би не наркологи, а психологи, працівники соціальних служб. Зараз великі кошти видаються на пропаганду тверезого способу життя. В той же час відбувається колосальна торгівля маріхуаною. Можливо хтось вважає, що небезпеки нема. А ми все більше й більше отримуємо пацієнтів. Парадокс, але найбільша кількість уражених за нашими даними є у фізкультурному коледжі. Це ті, хто мав би жити здоровим способам життя. 

Ми взялися за навчання кураторів груп у вищих навчальних закладах. Ми їм відкрили очі. Вони нічого не знають про наркоманію серед студентства, не знають, що студенти використовують маріхуану для того, щоб швидко засвоїти великий обсяг матеріалу перед іспитом. Маріхуана на початках дає таку можливість. Але відкриває шлях до наркозалежності з якої повернення нема. 

  - Зараз чути про вилучення міліцією в молоді таблеток «Екстазі», на полицях магазинів всіляки слабоалкогольні, енергетичні напої. Наскільки вони шкідливі?

- «Екстазі» - первинний шлях до наркоманії, стимулятор, який створює молодіжну субкультуру зі залученням широкого кола молоді до стилю життя із наркотиками. Слабоалкогольні напої те ж саме. У 80-ті роки Київські науковці довели, що дітям не можна давати солодку воду, як «Буратіно», «Сітро». Виготовлені за стандартами, вони мали у своєму складі 0,5 відсотка консерванту – спирт. Що вже казати про нинішні слабоалкогольні напої, вміст спирту в яких значно вищий. 

- У суспільстві побутує думка, що боротися з наркоманією слід жорстокими сталінськими методами, адже, як Ви казали наркомани не працюють і ведуть паразитичний спосіб життя.

- На мій погляд, така форма, як примусове лікування в закритих реабілітаційних центрах ніби є потрібною. Але коли ми говоримо, що маємо йти до Європи, то там це не сприймається. На Заході наркоманами займається тільки на 5 відсотків держава, а все решта інші громадські , соціальні організації. 

У нас взагалі нема концепції державної протидії навіть алкоголю. Вже п’ять років лежить у Верховній раді проект закону щодо алкоголю і алкоголізму і ніхто його не розглядає. 
  
 

Розмову вів Анатолій ТЕЛИЧКО.

7-07-2014, 17:05
Автор: vikyli4ka
Рейтинг:
  
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.