Вхід
  Реєстрація

Господь дарує таїнство мелодії

Господь дарує таїнство мелодіїПісні Володимира Домшинського знає, без перебільшення, кожен. Вони лунали і лунають в ефірі у виконанні найвідоміших співаків України Раїси Кириченко, Володимира Гришка, Іво Бобула, Лілії Сандулеси, Павла Зіброва, Віталія Білоножки, Володимира Зінкевича, Івана Мацялка, Надії Шестак, Михайла Сливоцького, Богдана Сташківа і ще багатьох інших відомих виконавців. 

Володимир Домшинський – Заслужений діяч мистецтв України, композитор, який створив понад 200 пісень. Серед них такі загальновідомі, як «А вже осінь», «Звучала скрипка», «Заробітчанка» і багато, багато інших. Володимир Домшинський доцент кафедри академічного і естрадного співу Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. 

18 липня Володимир Домшинський разом із друзями, шанувальниками його творчості і вдячними студентами святкує 60-річний ювілей. 

Володимир Васильович весь в роботі, виховує молоді таланти, які стануть в майбутньому зірками українського співу. В нього кожен день розписаний по годинах, але все ж таки віднайшов час для ексклюзивного інтерв’ю нашому сайту.

-  Володимире Васильовичу, як починався ваш шлях в музику?

-  Народився я в місті Долині в простій родині. Мати мала дуже гарний тембр голосу, чудово співала, не маючи музичної освіти. Саме вона вирішила віддати мене в музичну школу, де я не дуже хотів навчатися. Як більшість хлопців мав більше зацікавлення у спорті, тому частіше опинявся у спортзалі ніж на уроках музики. 

Проте, коли здавав випускний іспит у музичній школі, то голова комісії, представник музичного училища, сказав моїй ненці: з вашого сина вийде добрий музикант. Тому мати мене умовила, аби я поїхав до Станіслава. Так після 8 класу, у свої 15 років я опинився в обласному центрі із пожитками, з бульбою, смальцем, прийшов навчатися в музичному училищі імені Дениса Січинського. Так з того часу і залишився в музиці без всіляких допомог, без кумівства, без блату. 

Саме в училищі були написані мої перші пісні. Звичайно, була пісня, яку я присвятив своїй коханій дівчині, вона називалася Надія. У 16 років була спроба інструментальної музики. Написав поему «Зелений листок», де я поєднав долю зеленого листка із життям людини. 
 
Господь дарує таїнство мелодії 

Як тоді було притаманно і модно, займався вокально-інструментальними ансамблями. Потрібно було заробляти гроші, то й виступали з хлопцями по ресторанах, по весіллях. Адже батьки не мали фінансових можливостей, то доводилося самому себе утримувати. Це формувало, загартовувало, адже знав, що за своїми плечима не маю якоїсь підтримки, окрім щирої батьківської любови. 
Стремління до кар’єри не було, як нема й донині. Просто знаю, що я митець, композитор, музикант, а тепер вже років 14 займаюся педагогічною діяльністю.
 
-  Ви розпочали свій шлях в музиці обравши такий чудовий інструмент, як гобой. Інструмент камерної, симфонічної музики. Чому саме такий вибір?

-  Це чиста випадковість життя. На той час така спеціальність була дещо диковинкою, як зрештою і тим більше, зараз. Я закінчував музичну школу по класу кларнета і мені порекомендував гобой мій викладач. Я завдячую Богові, що в мене був такий чудовий, просто геніальний  вчитель. Це був Митець! Він багато чого навчив мене в музиці, навчив, що собою являє людина в світі мистецтва, у повсякденному житті. Це Дмитро Михайлович Стефурак. Він був родом з Отинії. 
Щодо звучання гобою для мене - це, як відблиск у темряві. Наскільки він може бути світлим і водночас жалючим. Я просто закоханий в цей інструмент. Після закінчення музичного училища мав поступати у Львівську консерваторію, але мене забрали в ряди Радянської армії і після двох років служби потрібно було вибирати: гобой чи композиторська, творча  діяльність, чи вокально-інструментальний ансамбль, естрада і, зрештою, останнє перемогло. 

Після армії опинився в місті Донецьку, став солістом шахтарського ансамблю «Донбас», ще був солістом оркестру, грав на гобої. Це був дуже гарний професійний колектив. А далі - запросили працювати в Тернопільській Філармонії працював у Івано-Франківську, Ужгороді, на Волині. Настав час вокально-інструментальних ансамблів. Я шукав себе. Не міг погодитися з якимись обмеженнями. Домшинський – вічний революціонер, весь час хочу щось довести. Хоча за цим «щось» приховується дуже багато. Я знаю конкретно, що потрібно робити. Мені скоро 60, тож вже не цікаво критикувати. Я можу давати поради, виходячи зі свого життєвого, творчого досвіду. Критика має гарне місце у житті людини, але потрібно вміти сказати, що конкретно слід зробити. І останнім часом я стою саме на такій позиції. 

Я не можу дозволити собі брехати. У нас останнім часом дуже багато розвелося митців – композиторів, поетів, співаків. Проте так не буває в житті, як нема багато гарних лікарів, архітекторів, інженерів. Це є реалії життя. Можна закінчити 10 консерваторій, але це нічого не значить. Господь або дає, або – ні!

Тож, потрапляючи в ситуацію, коли приходиш на художню виставку чи на творчий вечір і від вас чекають, як від запрошеного, слово схвалення, а ти бачиш, що це - бездарність. Проте чекають схвалення… Тож вважаю висловлення неправди гріхом перед Господом. Тому вирішив для себе, що брати участь у тусовках, як тепер це називають, недоречним, неприпустимим. Ліпше я залишуся самим собою. Так буде набагато чесніше. У житті стало дуже багато бруду. Я не хочу бути в цьому бруді.

Тому люблю бувати в горах, поспілкуватися з Черемошем. Отримуєш зовсім інший заряд енергії, натхнення, життєвих сил.   
 
-  Ви написали понад 200 пісень…

-  200 це взагалі не та цифра, їх набагато більше. Для людини важливим є, щоб Господь подарував можливість написати навіть одну пісню, але яка мала би жити з людьми. Найвищу відзнаку отримує композитор, коли його пісня стає народною. 
-Ваші пісні «А вже осінь», «Звучала скрипка», багато інших, тільки називаєш і в душі вже лунає мелодія. Чому нині в естраді практично не стало таких пісень? Нині щось ніби співають, а мелодія не запам’ятовується, хоча виконують визнані співаки із гарною зовнішністю. У чому причина?

-  Я завжди прагну щоб в пісні була мелодика. Кожний композитор має свій почерк. По великому рахунку, композитор музику не пише, він її записує. Господь дарує це таїнство народження мелодії і вибирає окремих людей, яким дає можливість це здійснити. Саме тоді з’являється гарна пісня, яка залишається в душі, на слуху в людей.  

Композиторів зараз є, мабуть, мільйони. А справжніх – обмаль. Нині багато таких, що мають закінчену консерваторію, композиторський факультет, є папірці, а творчості - нема. Потрібна музика, яка притаманна українській душі, українська мелодика, яка у всі віки відрізняла наш пісенний, музикальний український народ. В той же час ще є в Україні насправді видатні композитори, є! Але в більшості таких одиниці.

Коли пісня народжується з самої душі, то й сприймається людьми, а коли пишеться на автоматі, заробітчанство, то й отримує ніяке сприйняття. Зараз змішалася професійність із художньою самодіяльністю. Колись кожний мав своє місце. Художня самодіяльність мала свою нішу і на більш значуще ніхто не претендував. Була Філармонія, де була професійність і туди ніхто не мав права просто так потрапити. Ви подивіться, що зараз робиться. Я не говорю лише про Івано-Франківськ. Що діється по Україні… 

Люди роблять для себе якість творчі вечори, виступи. Зрештою, для цього існує Народний дім, в якому мало би збиратися середовище художньої самодіяльності. А Філармонія передбачає високопрофесійний рівень мистецтва. У що тепер все  перетворилося? Дуже сумно…
 

У пісенній творчості ми просто зупинилися. У нас звикла форма пісень – куплет, приспів. Я пропонував написання тричастинної форми пісень. Європа давно вже цим займається. Митець має йти на пару кроків попереду і бачити перспективу, ми маємо прогресувати. Хотілося зробити ще дуже багато, але це, напевно, потрібно робити молоді. Я дуже налаштований на пенсії, до якої залишилося обмаль часу, поїхати звідси. Я жити в Івано-Франківську не буду. Хочу поїхати в гори, хочу себе там віднайти, там жити…

А молодь нехай досягає вершин, хай працює, щоб надалі розвивалася українська пісня. 



   Розмовляв Анатолій ЧЕРНЕЦЬ.




  

18-07-2014, 13:19
Автор: vikyli4ka
Рейтинг:
  
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.